Постанова суду за позовом до Державного комітету України у справах національностей та міграції про визнання рішення про відмову в наданні статусу біженця нечинним та зобов*язанні надати статус біженця

Опубликовано: 01.09.2018

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«__»___________ 2006 року

Дніпровській районний суд м. Києва у складі:

головуючого – судді

суддів

при секретарі -

за участю перекладача - _____________

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та міграції про визнання рішення про відмову в наданні статусу біженця нечинним та зобов’язанні надати статус біженця, суд –

ВСТАНОВИВ:

22 лютого 2006року позивач звернувся до суду з вимогою до Державного комітету України у справах національностей та міграції та просить прийняти постанову, якою визнати нечинним рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції від 21.12.2005 року та зобов’язати відповідача надати статус біженця, посилаючись на те, що своїм рішенням від 21.12.2005 року № 946 відповідач відмовив йому у наданні статусу біженця у зв’язку з відсутністю обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або переконань.

Вважаючи, що вказане рішення є незаконним та необгрунтованим, позивач просить суд визнати це рішення нечинним з моменту його прийняття та зобов’язати Державний комітет України у справах національностей та міграції надати йому статус біженця в Україні.

У судовому засіданні позивачка вимоги позову підтримала, посилаючись на викладені в позовної заяві обставини та пояснила, що вона є громадянкою Афганістану, але не може користуватися захистом цієї країни внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань по причині належності до певної соціальної групи.

Батько позивачки був депутатом Обласної ради в м. Кабул з 1972 року по 1992 рік. Ії рідний брат був офіцером Служби безпеки Афганістану. В 1991 році до влади прийшли моджахеди, а потім таліби, які жорстоко поводилися з усіма, хто був причепний до комуністичного режиму. Рідного брата та мати позивачки було вбито. Родина позивачки була вимушено переїхати до Пуштуністану.

В 2001 році після приходу до влади тимчасового уряду на чолі з Хамідом Карзаєм багато талібів переїхало до Пуштуністану. Через це обстановка в Пуштуністані погіршалася та знову з’явився ризик переслідування осіб, які були пов’язані з комунистичним режимов. Переслідування позивачки та її родини виражалося в тому що, невідомі люди неодноразова приходили до її дому з наміром вбити її чоловіка. Також мав місце випадок, коли невідомі люди намагалися викрасти її дитину у лікарні. Перед виїздом з країни в наш дім двічі було кинуто гранати.

У зв’язку з цими обставинами, оскільки позивачки та її родини загрожувала небезпека, вона була вимушена покинути територію Афганістану в пошуках притулку. На сьогодні ризик переслідувань осіб, які були пов’язані з комуністичним режимом та членами їх родин, залишається. У разі повернення до Афганістану її життю та здоров’ю, а також життю та здоров’ю її чоловіка та дітей буде загрожувати небезпека.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та проти його задоволення заперечував, посилаючись на правомірність прийнятого рішення про відмову в наданні позивачеві статусу біженця.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріал справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно другого абзацу ст.1 Закону України “Про біженців” біженец – це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідань, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до ст.10 Закону України “Про біженців” статус біженця не надається особі стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом другим ст.1 цього Закону, відсутні.

У судовому засіданні встановлено, що позивачка, 1978 року народження, є громадянкою Афганістану. До України позивачка потрапила 29.11.2003р з Індії легально, за приватним запрошенням громадянки України та 12.01.2004р. звернувся до Державного комітету у справах національностей та міграції з заявою про надання статусу біженця.

Рішенням Державного комітету України у справах національностей та міграції від 11.11.2005р. № 000 позивачки було відмовлено в наданні статусу біженця.

/а.с.10-11/

Управління у справах національностей та міграції Київської обласної адміністрації зробило висновок, з якого вбачається, що вони вважають доцільним застосувати до позивача абзац п’ятий ст.10 Закону України «Про біженців» та надати відмовити їй в наданні статусу біженця в Україні,

а.с.21-23/.

При вирішенні даного позову суд враховує, що заявник в політичних, громадських, релігійних, військових організаціях не перебував, до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, що були пов’язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами тощо причетним не був. Зі слів позивача у теперішній час його батьки знаходяться в Індії, яка фактично є країною їх постійного проживання, причиною виїзду позивача з Індії було не переслідування за релігійною ознакою, а неможливість отримати громадянства цієї країни та економічні інтереси, можливість отримати в Україні більший заробіток в порівнянні з Індією.

Під час розгляду справи позивач не навів жодного конкретного факту переслідувань або серйозних дискримінаційних заходів з боку моджахедів чи талібів щодо членів своєї сім”ї та його особисто в період його проживання в Афганістані.

При таких обставинах, з врахуванням нинішньої політичної обстановки в Афганістані, суд вважає, що висловлювані позивачем побоювання стати в Афганістані жертвою переслідувань за ознаками належності до певної соціальної групи або політичних переконань не є цілком обгрунтованими та не можуть перешкоджати позивачеві повернутися до Афганістану. Рішення Державного комітета України у справах національностей та міграції від 11.11.2005 р. № 000 щодо відмові позивачеві в наданні статусу біженця є законним та обгрунтованим, тому у задоволенні даного позову має бути відмовлено.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 11, 86, 158-162, п.5 Прикінцевих та перехідних положень Кодекс адміністративного судочинства України , ст. ст. 1, 10 Закону України “Про біженців”, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та міграції про визнання нечинним рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції про відмову в наданні статусу біженця та зобов’язання надання статусу біженця – відмовити.

Постанова може бути оскаржена до апеляційного суду Києва області шляхом подання до Дніпровського районного суду м. Києва заяви про апеляційне оскарження постанови суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України – з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.

Головуючий суддя:

Суддя

Суддя

rss